Олександр Статива

Біографія

Олександр Феодосійович Статива народився 8 березня 1898 року в Петриківці в родині сільського лікаря. Мав двох братів — Миколу та Олексія — і трьох сестер: Євдокію, Галину та Надію. Освічена родина прищепила дітям глибоке відчуття краси й людяності. У початковій школі хлопець особливо захоплювався малюванням, співом і художнім читанням.

Зустріч із Дмитром Яворницьким відбулася завдяки випадку, який визначив подальшу долю Олександра: на шкільній екскурсії до Катеринославського музею він відмовився залишити свій «Кобзар», обклеєний петриківськими мальовками, на столі для речей. Директор музею, побачивши розмальовану книгу, був захоплений і попросив хлопця особисто познайомити його з майстринею. Цей епізод надихнув родину Стативи збирати мальовки й цінні речі та назавжди пов’язав Олександра з петриківським розписом.

У травні 1913 року вступив до Миргородського художнього училища, де навчався у видатного живописця та етнографа Опанаса Сластіона. Той багато уваги приділяв народній творчості, знайомив учнів зі старовинним українським орнаментом і саме порадив Олександру взятися за дослідження петриківського розпису — який на той час поступово занепадав.

Повернувшись до Петриківки 1917 року, Статива почав одночасно викладати креслення та малювання у трьох школах. У 1921 році вступив на заочне відділення Одеського художнього інституту. Кілька років пропрацював у дитячому будинку та школі залізничників у Катеринославі, після чого повернувся до рідного селища.

Колекція та підготовка виставки

Протягом двадцяти років Олександр Феодосійович невтомно збирав мальовки петриківських майстринь, забезпечуючи їх матеріалами і спонукаючи до творчості. До 1935 року в нього зібралося понад 300 робіт. Саме завдяки безпосередньому спілкуванню з Стативою «мальовки» набули форми станкової графіки: майстрині почали виконувати розписи на звичайному папері як самостійні декоративні композиції, а не лише як елемент хатнього декору.

Влітку 1935 року, дізнавшись про підготовку республіканської виставки народного мистецтва в Києві, він надіслав до Виставкового комітету 100 зразків петриківського розпису з власної колекції. Твори привернули увагу й були прийняті для експонування. Статива особисто організував виїзд майстринь із Петриківки до Києва — завдання непросте, адже жінки працювали по різних колгоспах і мали малих дітей. На початку жовтня 1935 року до столиці прибули Тетяна Пата, Надія Білокінь і Галина Павленко, згодом — Ярина та Ганна Пилипенко.

Виставка 1936 року мала великий успіх. Статива проводив у залі петриківських розписів екскурсії для урядовців і наголошував, що мистецтво занепадає — передача знань від майстра лише одному учню з родини є вузьким шляхом. Він був переконаний: потрібна школа, де майстер навчатиме багатьох.

Школа декоративного малювання

Ініціатива була підтримана, і у вересні 1936 року Олександра Стативу призначено директором щойно заснованої Петриківської школи декоративного малювання — першого спеціалізованого мистецького закладу такого роду.

Школа була дворічною, приймала учнів від 15 до 40 років, стипендія становила 100 карбованців на місяць. Крім художніх дисциплін — живопису, малюнку, теорії та історії мистецтва, композиції петриківського розпису — викладалися загальноосвітні предмети: математика, фізика, історія, географія, українська і російська мови та літературу. Композицію петриківського розпису викладала Тетяна Пата, художні дисципліни — сам Статива.

Саме в школі, при зіткненні з професійним мистецтвом, відбулася трансформація традиційної стилістики: від авторських рис окремих майстринь вона набула ознак школи — з визначеним набором типових елементів, точністю ліній, стрункістю композицій, каліграфічністю виконання мотивів. За основу було взято стилістику Тетяни Пати.

Серед учнів школи, яких запросив Статива, була і Марфа Тимченко — майбутня видатна майстриня, народний художник України.

1 червня 1937 року Олександра Стативу арештували за безпідставним наклепом — нібито за участь у контрреволюційній спілці «Просвіта». Після з’ясування необґрунтованості звинувачень його звільнили, і він продовжив роботу в загальноосвітній школі. Школа декоративного малювання проіснувала до 1941 року — з початком Другої світової вона випустила останній набір учнів і припинила роботу. Але закладена основа виявилася міцною: саме її випускники зробили можливим збереження і розвиток петриківського розпису в повоєнні десятиліття.

Культурна робота в Петриківці

Паралельно зі школою й колекціонуванням Олександр Феодосійович вів невтомну культурну роботу в самому селищі.

Він відновив місцеву бібліотеку — значну частину книг подарував з власної колекції, художньо оформив фонд і став її першим завідувачем. Бібліотека перетворилася на справжній навчальний центр: тут готували агрономів і зоотехніків, проводили семінари для керівників різних галузей, уроки писемності, літературні огляди.

Організував народний театр, де кожен охочий міг долучитися до акторської майстерності й ораторського мистецтва. Репертуар колективу отримував призові місця на республіканській олімпіаді художньої самодіяльності.

Заснував артіль художньої вишивки «Вільна селянка».

Війна, полон, втеча

Під час нацистської окупації Петриківки Статива організував роботу драматичного театру — спочатку патріотичні водевілі та концертні програми, згодом оперети й ліричні вистави на замовлення глядачів.

Коли фашисти відступали, вони спалювали все навколо — усі картини Стативи були знищені. Сам художник разом з іншими мирними жителями був включений до колони полонених як живий заслон перед ворожою технікою. З 20 вересня 1943 року по 11 серпня 1944 року він йшов пішки без їжі, теплого одягу, ночуючи просто неба. Відстати від колони зміг лише поблизу Дрогобича.

Після втечі деякий час працював актором і декоратором у Дрогобицькому драматичному театрі, але підірване здоров’я не дало змоги повноцінно працювати на сцені. Зваживши можливості, переїхав до сестри в Київ.

Київський період

З 1944 року Олександр Статива жив і працював у Києві — методистом-художником образотворчого мистецтва в Будинку народної творчості. Але Петриківку не полишав ніколи: підтримував майстрів у відновленні артілі «Вільна селянка», а пізніше й фабрики художніх виробів «Дружба». Вів постійне листування з Федором Панком, який продовжив справу Стативи у відродженні петриківського мистецтва.

У 1960-х роках вийшли його наукові публікації, зокрема монографія-альбом «Майстер декоративного розпису Надія Білокінь» (1966) — перше ґрунтовне дослідження творчості однієї з корифеїв петриківського розпису. Після смерті Статива передав свою колекцію кращих творів Музею декоративного мистецтва.

Олександр Феодосійович Статива помер 10 березня 1965 року — за два дні після свого 67-річчя.

Роль в історії петриківського розпису

Місце Олександра Стативи в петриківській традиції є особливим і, мабуть, недооціненим. Без нього петриківський розпис міг просто згаснути: до 1930-х у Петриківці залишилося лише кілька майстринь, які малювали і продавали роботи на базарі. Саме Статива:

зібрав колекцію, завдяки якій стало можливим перше всеукраїнське представлення петриківського розпису у 1936 році; організував виїзд майстринь до Києва і провів перші публічні екскурсії залом петриківського мистецтва; ініціював і очолив першу спеціалізовану художню школу, яка виховала покоління майстрів — Марфу Тимченко, Федора Панка, Василя Соколенка, Галину Пруднікову та інших; забезпечував майстринь матеріалами, що дало поштовх до розвитку «мальовки» як самостійної станкової графіки; зберіг пам’ять про традицію через колекціонування та мистецтвознавчі дослідження.

Марфа Тимченко згадувала: «О.Ф. Статива був добрим, грамотним вчителем. Діти його дуже любили. Він водив нас до Т.Я. Пати на екскурсію, водив до своєї домівки, де було багато експонатів петриківського розпису старих майстрів, рушники, кераміка, ткацтво… Він мені допоміг стати майстринею петриківського розпису, за що я йому дуже вдячна».

Визнання

Монографія-альбом «Майстер декоративного розпису Надія Білокінь» (Київ: Мистецтво, 1966). Федір Панко присвятив йому панно «Олександр Статива» (1989). Марфа Тимченко — роботу-спогад «Мама, я, вчитель О.Ф. Статива» (2009). Василь Соколенко написав портрет Олександра — Олександри Стативи (1990-ті).