Федір Панко
Біографія
Федір Савович Панко народився 21 лютого 1924 року в Петриківці в селянській родині. Мати і сестри були знаними вишивальницями на селі — мистецтво жило в домі з першого дня. У п’ятому класі на малюнки здібного хлопчика звернув увагу вчитель Олександр Статива і заохотив до серйозного навчання. 1938 року Федір вступає до Петриківської школи декоративного малювання, де його наставницею стає Тетяна Пата. Навчання перерває війна.
Повернувшись з фронту, десять років пропрацював землеміром — але пензля не кидав. Вчителі з довоєнної школи підтримували й надихали. Місцева влада відвела під майстерню стару клуню — і саме там починається відродження петриківського розпису. Чоловіки в селі спершу сміялися: «Панко бабськими горщиками займається». Замовкли, коли продукція пішла на експорт.
1955 року обійняв посаду художника при Петриківському Будинку культури. 1958-го об’єднав розпорошених майстрів у цех підлакового розпису при артілі «Вільна селянка» — і очолив першу і єдину у світі фабрику петриківського розпису «Дружба». Одночасно 29 років викладав у петриківській філії Дніпропетровської дитячої художньої школи. 1970 року заснував Експериментальний цех петриківського розпису при Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. 1990-го домігся будівництва нового сучасного приміщення для цеху в центрі селища.
Товаришував з Олесем Гончаром, малював ілюстрації до його «Прапороносців». Батько майстринь Валентини та Віталія Панків, які продовжують родинну традицію.
Помер 8 жовтня 2007 року в Петриківці. У Дніпрі на його честь перейменована вулиця.
Творчість
Федір Панко — людина, завдяки якій петриківський розпис не просто вижив після десятиліть занепаду, а здобув нове, значно ширше дихання. Він першим освоїв під петриківський розпис нові матеріали: пластик, порцеляну, керамічну плитку, дерево, метал, тканину. Повернув у практику настінний розпис в інтер’єрі. Розробив нові форми дерев’яного посуду — цукерниці, пудрениці, сільнички.
У орнаментиці не обмежувався традиційними мотивами — вводив кульбаби, соняшники, кукурудзу, хміль, колоски злаків. Зі збереженням традиції поєднував неспокійний творчий пошук: монументальність форм, стрункість композиції, нестандартний колорит, символізм і ліризм образів, а де треба — гумор і сатира.
Утвердив жанр портрету в петриківському розписі: серія «Пам’ять серця» (1983), «Таланти землі моєї» (1983–1984), портрет Тетяни Пати на ювілейній шкатулці (1964). Першим у Петриківці звернувся до козацької теми: «Козак Мамай» (1980), «Петро Калнишевський» (1990), «Невтішні думи Калниша». Розвивав жанр декоративного пейзажу і сюжетної композиції засобами петриківського розпису.
Твори експонувалися у понад сорока країнах світу.
Визнання
Заслужений майстер народної творчості України (1977). Член Національної спілки художників України (1958). Орден «За заслуги» III ступеня. Срібна медаль ВДНГ СРСР (1968), золота і дві бронзові медалі, диплом першого ступеня ВДНГ УРСР (1978). У 2013 році донька Валентина відкрила в Петриківці Музей Федора Панка.