Надія Білокінь

Біографія

Надія Аврамівна Білокінь народилася 20 вересня 1893 року в Петриківці — у бідній багатодітній селянській родині. Малювати почала з дванадцяти років, спостерігаючи за матір’ю, яка прикрашала хату «мальовками». З чотирнадцяти вже заробляла сама: продавала малюнки на базарі, розмальовувала хати на замовлення. Жодної формальної освіти не здобула — її єдиним учителем, за власними словами, була «чарівна українська природа з широкими ланами, зеленими луками, запашними гаями і пишним цвітом квітів».

У 1920 році на її роботи звернув увагу місцевий учитель малювання Олександр Статива — він забезпечував майстриню фарбами і папером, заохочував до роботи. Після 1929 року, коли родина вступила до колгоспу, малювала рідше — доводилося братися за будь-яку роботу.

У 1935 році Білокінь запросили до Києва — разом із групою петриківських майстрів вона готувала Першу республіканську виставку народної творчості в Центральних експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Виставка мала великий успіх, і майстрині присвоїли звання «Майстер народного мистецтва УРСР». У 1962 році вона стала членкинею Спілки художників України.

Після смерті чоловіка на війні залишилася сама з п’ятьма дітьми — без хати і без матеріальної підтримки. Ці обставини відсунули її осторонь від офіційних художніх структур, але не зупинили творчості. Померла 5 лютого 1981 року в селі Радісне на Дніпропетровщині.

Творчість

Спадщина Надії Білокінь ділиться на дві частини — традиційне квіткове малювання і сюжетно-жанрові картини. В орнаментних роботах вона свідомо зберігала стилістику давнього хатнього розпису: яскраві локальні кольори, симетричні врівноважені композиції, квітки, що не перекривають одна одну, а вільно дихають на білому тлі паперу. На відміну від Тетяни Пати, яка змішувала фарби, Білокінь їх лише зіставляла — червоний із зеленим, жовтий із синім. Малювала саморобними пензлями з котячої шерсті — «квачиками» — і ніколи не використовувала олівець.

Улюблені композиційні схеми: «букет», «вазон», «гілка», «віночок». Вазони будувала за деревоподібним принципом — центральна вісь і симетричні гілки з квітами. Серед відомих робіт: «Яблука» (1963), «Дівчина в садку», «Качки пливуть», «Панно з жар-птицею», «Українські дівчата».

Окреме місце в її творчості займає власний жанр — «весільний поїзд»: барвисті, співучі сцени весільної ходи, яка на Наддніпрянщині називалася «поїздом». У 1961 році до ювілейної виставки на честь Шевченка виконала два панно і рушник із зображенням поета.

Визнання

Майстер народного мистецтва УРСР (1936). Членкиня Спілки художників України (1962). Учасниця республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок.