Борис Бутник-Сіверський

Біографія

Борис Степанович Бутник-Сіверський народився 16 березня 1901 року в Чернігові, у родині художника Степана Бутника. Дитинство пройшло по сусідству з родиною Михайла Коцюбинського. У 1917 році закінчив Чернігівське реальне училище, а 1926 — Київський археологічний інститут. Кандидат історичних наук (1946). Член Спілки радянських художників України (нині НСХУ).

Працював у Чернігівській губернській управі, Всеукраїнському комітеті охорони пам’яток старовини й мистецтва, Київському центральному архіві, а також у музеях і архівах Вінниці та Полтави. Результатом цих досліджень стала його перша монографія — «Новгород-Сіверський» (1920). Саме після виходу цієї праці Борис офіційно додав до прізвища «Сіверський».

З 1922 року працював у Кабінеті мистецтва Всеукраїнської академії наук, у 1924 році організував і очолив Кабінет з дослідження дитячої графічної творчості, а з 1931 року керував Кабінетом масового революційного мистецтва. У 1933–1939 роках за направленням працював у Баку — учений секретар Інституту історії, археології і етнографії АН Азербайджанської РСР. У 1939–1940 роках — художній керівник Музею етнографії АН СРСР у Ленінграді.

Разом із дружиною Марією пережив блокаду Ленінграда. У липні 1942 року родину евакуювали на Алтай (село Катанда). У червні 1944 року повернулися до Києва, де Борис із 1944 по 1970 рік працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР — у 1944–1955 роках обіймав посаду завідувача відділу образотворчого мистецтва. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1968). Помер 5 листопада 1983 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Внесок у дослідження петриківського розпису

Борис Бутник-Сіверський — одна з провідних постатей українського мистецтвознавства XX століття, який заклав наукові підвалини для системного вивчення українського народного декоративного мистецтва — включно з петриківським розписом — як цілісного явища національної культури.

Працював у галузях історії українського образотворчого мистецтва, народного декоративного мистецтва, плаката, художньої критики та дитячої творчості. У своїх фундаментальних працях вперше вписав петриківку в широкий контекст українського декоративного мистецтва XX століття — поряд із вишивкою, ткацтвом, керамікою, килимарством, різьбленням по дереву, настінними розписами та декоративним живописом.

Поряд із Наталією Глухенькою — провідний упорядник популярних альбомів про український народний живопис, що виходили в 1960-1970-х роках у Києві великими накладами і значно сприяли популяризації петриківки.

Ключові праці, що стосуються петриківки та народного мистецтва

• Традиции и новаторство в украинском советском народном искусстве — Москва, 1964 (рос.)
• Українське радянське народне мистецтво — Київ, 1965, 1967
• Український народний живопис: Альбом — Київ, 1967 (у співавторстві)
• Українське радянське народне мистецтво. 1941–1967 — Київ, 1970
• Народные украинские рисунки — Москва, 1971 (рос.)
• Український радянський сувенір — Київ, 1972
• Марфа Тимченко (альбом творчих робіт; упорядник) — Київ, 1974 Брав активну участь у підготовці фундаментального видання «Історія українського мистецтва» (том 6, Київ, 1968) — однієї з основних академічних праць з історії українського мистецтва XX століття.

Загалом автор понад двох десятків монографій та сотень статей. Спадщина Бутника-Сіверського й донині залишається базовою для українського мистецтвознавства й невід’ємною частиною бібліографії з історії петриківського розпису.