1913 року за дорученням історика Дмитра Яворницького художниця Євгенія Евенбах приїхала до Петриківки, щоб зробити те, чого до неї ніхто не робив системно, — зафіксувати розпис хат такими, якими вони були насправді, просто на місці, з натури.
Це не стилізації й не реконструкції за спогадами. Це прямі копії орнаментів, які на той момент існували на стінах, печах і причілках петриківських хат — часто виконані місцевими жінками без жодної художньої освіти, як частина щорічного побутового ритуалу оновлення оселі перед святами. Евенбах перемалювала фрагменти розпису печі, декоративні бігунці, композиції квітів і візерунків — усе, що зазвичай зникало разом із черговим побілюванням хати наступного року.
Саме тому ці десять аркушів мають цінність, яку важко переоцінити. Це найраніша достовірна фіксація того, як реально виглядав петриківський розпис до того, як він перетворився на станкове мистецтво, потрапив у музеї та почав викладатися як художня традиція з іменами й школами. Порівнюючи ці замальовки з пізнішими роботами Тетяни Пати та її учнів, можна простежити, що в орнаменті збереглося майже без змін, а що народилося вже пізніше — як авторська інтерпретація наступних поколінь майстрів.
Для дослідників це першоджерело в буквальному значенні слова: матеріал, за яким можна вивчати композиційні принципи, характерні мотиви й колористику розпису до того, як склалася сучасна уява про “класичну” Петриківку.
